Інтерв’ю з новообраним головою Союзу ЄХБ Валерієм Антонюком

Сьогодні, 13.06.2014, на 27-му з’їзді братства було обрано нового голову ВСЦ ЄХБ Валерія Антонюка. По закінченню заходу, порушивши урочисту атмосферу привітань від учасників, ми поставили Валерію Степановичу кілька робочих запитань, що стосуються цієї події і подальших кроків служителя на чолі Союзу.

— Що найперше Вам потрібно зробити на посаді голови Союзу?

Стати на коліна і якомога довше часу провести в молитві. Просити у Бога мудрості, щоб не робити того, чого не потрібно робити, і зосередитися на тому, що є найважливішим сьогодні для наших українських церков для того, щоб зберегти правильні напрями руху.

— Які найголовніші завдання на ці п’ять років?

Ми на з’їзді говорили про те, що наші завдання окреслені – у нас є кілька основних пріоритетних бачень, які власне є нашими завданнями. Тому наші завдання витікатимуть з того, що ми вже робили до сьогодні. Поруч із цим є інші певні акценти, на які маємо звернути увагу. Однак є головні завдання. Тому ми не придумуємо якусь нову програму чи вибудовуємо нову стратегію, а слідуємо уже окресленим планам:

Вірність місіонерському служінню. Наші церкви покликані служити суспільству, бути відкритими до людей і досягати людей Євангелієм. А вже самі методи досягнення вибудовуватимемо в процесі.

Близькі стосунки кожного християнина і особливо служителів із Богом для того, щоб нам звершувати служінні в чистоті. За таких умов є сила для того, щоб служити і впливати на різні процеси, які є в цьому світі. І ми засвідчились, що через це люди зберігають свіжість, силу і не вигорають у служінні, вони можуть бути плідними довгі роки.

Робота з молоддю. Мотивувати і робити все можливе для того, щоб молоді люди долучалися до служіння і більше посвячували своє життя для духовної праці. Можливо нам потрібно буде переглянути наші підходи до молоді. Тобто молодь має бути під особливою опікою і увагою у наших церквах.

Підготовка служителів. Це витікає із попереднього завдання, але все-таки в Союзі достатньо церков, які не мають служителів. Близько триста церков мають пресвітерів похилого віку. Багато церков потребують не тільки пасторів, а й молодіжних керівників, місіонерів, лідерів інших напрямів служіння. Керівництво Союзу має приділити цьому особливу увагу для того, щоб через певний час ми бачили результати і вирішили кадрові проблеми в церквах. Підготовка служителів починається в самій церкві, і ми хотіли б сприяти цьому, допомагати в цьому діючим служителям. На майбутнє ми прагнемо мати близько однієї тисячі нових пасторів, які мають увійти в це служіння. Досить непросте завдання, але його можна вирішити.

Зберігати єдність у взаєминах між церквами, потребу служителів один в одному для того, щоб ефективно служити тілу Христовому, Церкві. Останнім часом модно говорити про незалежність церкви, але поважаючи автономність церкви, служителі мають між собою зберігати взаємодію і тоді й церква служитиме ефективніше, і в тих справах, з якими не може впоратися одна церква, разом кілька церков зможуть виконати. Об’єднання зусиль – це той акцент, який важливо робити сьогодні у непростий час в країні.

Ці завдання пов’язані одне з одним. І якщо не складається щось в одному, інше теж буде уповільнювати розвиток. Та все ж першочерговим завданням я бачу безпосередню роботу зі служителями, надаючи їм різнобічну допомогу, щоб кожна церква мала благословення через свого служителя.

— Як оцінюєте спадщину, яку сьогодні отримуєте?

Це спадщина Господня, ми тільки слуги, які покликані і поставлені Богом на певний час і на певному місці. Звісно, є питання, які потрібно вирішувати і наш час дає багато викликів. Якщо говорити про спадщину Господню, то євангельські церкви в Україні мають багато питань, які потрібно переосмислити, як ефективно служити в сучасних умовах. І це справді духовні виклики, де потрібна і мудрість, і розважливість, і бачення від Бога. Багато церков, на превеликий жаль, ще не зорієнтувалися в ситуації і не розуміють до кінця, що відбувається. І служителі за це відповідальні. Я думаю, що це саме та атмосфера, яку потрібно змінювати, а змінити її може тільки Дух Святий. Я молюся про це, і думаю що очі кожного служителя мають бути відкриті, і він має бачити далі від того, про що люди сьогодні говорять. Наш завтрашній день тоді буде благословенним. Я не можу дорікати чи нарікати на щось, просто на сьогодні є те, що є – ми приймаємо ці реалії. Думаю, для служителя добре, коли він не погоджується з тим, що є зараз, а прагне кращого і йде далі, дякуючи Богу, що він переживає цей день.

— Спілкуючись з багатьма представниками церков, які сподівання у служителів? Які Ваші загальні враження від спільної робити у ці два дні?

Я зауважив, що у багатьох служителів є бажання правильно зорієнтуватися у сьогоднішньому часі, щоб правильно діяти. Є певна тривога за ситуацію в Україні. Багато церков долучилися до практичного служіння допомоги людям у проблемних регіонах. Євангельсько-баптистські церкви загалом мають цю готовність і відкритість, можливо не всі знають як діяти, бо не все ще скоординовано, але є готовність. І це радує, бо це наша можливість служити людям.

Також я зауважив, що в нас все ще є не зовсім повне розуміння того, що відбувається. Тому оцінка ситуації різна. На з’їзді це також відчувалося. Хотів би, щоб Слово Боже, розуміння того, що говорить Біблія, об’єднало нас і ми стали вище тих обставин, в яких ми знаходимося.

Поруч із цим хочу відзначити, що на з’їзді ми відчували велику підтримку від представників багатьох закордонних баптистських союзів. Ми вдячні усім братам і сестрам з-закордону, які за нас моляться весь цей час. Вони розуміють, що Україна зараз переживає особливий час випробовування, допущений Богом і ми маємо прийняти це, маємо пройти через це. І ми раді, що на з’їзді наші служителі відчули велику духовну підтримку від закордонних братів. Вони приїхали і пересвідчилися, що у нас немає озлобленості, бажання помсти чи намагання довести свою позицію. Всі вони передавали щирі вітання від тих, хто по всьому світу молиться про Україну – для нас особливо цінною є така підтримка.

Розмовляла Людмила Жакун